28 лютого о 24:00 Зима зустрілася з Весною.
- Ідеш у відпустку, сестро? – спитала Весна у Зими.
- Так. Термін моєї служби у цьому році минув. Напрацювалася! Сніги родила, метала, розстеляла. Льодами водойми вкривала. Мороз пускала. А ти, до праці, Весно?
- Так. А вирядилася, як на бал – сорочку-вишиванку, сарафан довгий, шовковий, оксамитовий вдягла, коралі на шию повісила, в черевички лаковані на підборах взулася, волосся причепурила, вінок із квітів на голову почепила.
- Ну, так. Я ж Весна-красна! Мушу тримати марку!
- А мій наряд пошарпався за час служби, чоботи розклеїлись від того, що сніги твоє тепло почули і розтанули під ногами, й корона трішки облізла.
- Не журися. Наступного року знову будеш, як нова монета. А зараз помиєшся, переодягнешся та й будеш відпочивати – лежати собі, сни лапати, а я працюватиму.
- Ну, успіху тобі!
- Дякую! Бувай!
Розійшлися вони. Зима, здавши пост, почвалала до своєї хатини, весна взялася до роботи. Всю нічку вона ходила, землю оглядала, в тепло все живе загортала. За добу Весні вдалося на три градуси температуру повітря в більшості країн Північної півкулі підняти, в т. ч., і в Україні. Країну жовто-блакитного прапора, верби та калини вона любила по-особливому. Весні подобалося, що діти України любили малювати її, співати пісні про неї, вітати її з приходом. Ось і цьогоріч вони співали у школах та садках веснянки, серед яких і таку:
Ой, весно, весно, любим тебе.
Даруй нам весно, тепло своє.
З ирію пташок в край приведи.
Кущі, дерева зі сну збуди.
Раділа, слухаючи. Ходила в березні парками, лісами, обіймала клени, берези та осики, наказувала їм воду зі землі корінням втягати, сік у стовбури та гілки вливати. Бджіл, джмеликів, мурашок, метеликів, до руху звала. Пташок з ирію повертала. Першоцвіти у ріст пускала: крокуси, проліски, підсніжники – білоцвіти, рябець – дикі тюльпани.
Чемно трудилась, тепло дарувала містам і селам, лугам і полям, лісам і степам. Та якось дізналася (на афіші прочитала), що у місті Львові, до якого завітала, бо це місто любила, якому температуру повітря хотіла підняти, гурт «Козацька слава» виступатиме – сучасний, цікавий, популярний. Вирішила Весна послухати їхній виступ. Зайшла ввечері до зали, зробившись невидимою, сіла під сценою і почала слухати пісні, які співав соліст гурту – Іван Сірко. Сподобалося Весні на концерті все: і голос співака, і пісні, які він співав, і гра музикантів гурту. Взяла вона айфон до рук (батько Рік їй подарував), загуглила інформацію про гурт, на виступі якого була. Дізналася про те,
що Козацька Слава побувала за неповні три роки не тільки в багатьох містах України та країн Європи, а й у США та Канаді. А тепер вирушає в тур до країн Південної півкулі. Вирішила Весна з ними поїхати, надихнутися їхніми виступами. І зробила це. В Аргентині, Болівії, Парагваї побувала. Артисти гурту свій спів і гарний настрій мешканцям цих країн дарували, а вона – тепло.
Після крайнього виступу Козацької слави, який відбувся в Асунсьйоні – столиці Парагваю, соліст гурту Іван Сірко дав інтерв’ю журналістці американського каналу. Весна, зазвичай, не цікавилася тим, що говорять музиканти. Її приваблювали тільки їхні пісні. Та в той день вона зробила виняток з правил. І почула дещо цікаве. Дізналася про те, що гурт «Козацька слава» не тільки розважає своїх слухачів, дарує їм естетичну насолоду та заробляє собі на проживання виступами, він ще й багато грошей, які отримує з концертів, жертвує на благодійність – підтримує дітей-сиріт, людей з інвалідністю, важкохворих дітей та дорослих, людей, які втратили житло. «Чому ми тут? - відповів питанням на питання журналістки Іван Сірко. - Бо це наш обов’язок – робити те, що ми можемо, що вміємо, що любимо – приносити людям радість і користь своєю працею». Задумалась весна: «Мій обов’язок – Україну й інші країни Північної півкулі зігрівати, до життя повертати те, що спало, дрімало чи в нерідних краях перебувало. А я що зробила? Покинула місце праці, бо захотіла розваг. Мабуть, сестра зима вже мене підмінила і чуд натворила на землі, яку я від своєї опіки звільнила. Треба швидко вертатися в ті краї, куди батько мій – Рік, мене послав».
І весна повернулась. Яку картину застала? Сніги на землях лежали – впали на другий день після прильоту лелек із ирію. Серце весни забилось тривожно. Та у розпач вона не впадала, швидко до роботи стала. Укупці зі сонцем сніги розтопила, дерева, квіти зігріла. Лелеки крила розправили, почали в небі літати, весну вітати.
«Вибачте мені міста та села, луги, ліси та діброви, гаї, сади, степи та водойми! Вибачте, люди й тварини! Працюватиму тепер справно, аж поки літо мене не замінить». «Вибачаємо-о-о!» - прокричали.
В квітні весна багато квітів до життя покликала – іриси, нарциси, гіацинти. Бузок і глід розкрили свій цвіт. Магнолія квіти-зірки розпустила. Верба сережки на вуха повісила.
А у травні трави піднялися. Зацвів рододендрон. Жасмин розкрив свій білосніжний, пахучий цвіт. Півонії наставили великі, пишні, різнобарвні голівки із клумб. Конвалії дрібними, білими дзвониками приліски накрили.
Весна раділа! До 1 червня свій пост не покинула, чесно працювала, пісні слухала з айфона, і коли хтось їх надворі співав. А як свій термін добула, то скіпетр Літу, яке підійшло, передала.
ID:
1014477
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 31.05.2024 14:20:52
© дата внесення змiн: 19.06.2024 13:46:02
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Може, ще щось поправлю.
Так виглядає, що трохи винен.
оригінально і класно 
