Внутрішність західноукраїнської церкви. За знаком священика вносять труну з
померлою дівчиною; за нею входять родичі,
знайомі, відьми, Поет.
Розпочинається обряд відспівування. Поет підходить до Брата померлої.
Поет(тихо). Як це було?
Брат. Зробили їй на смерть магічні відьми. Як ослабла — шкіра синющими пуп’янками взялась.
Поет.За що?
Брат. Ні за що. Бо була красива. Чи — що не можуть вже не робити злого. Їх душить щось — то й вони душать жертв, аби вижити. Їх в церкві тут багато. Ось, бачиш, підійшла до носія труни. Господи, ні жить не можуть, ні по-людськи вмерти: хата розлітається...
Відьми ходять між людьми.
Відьма перша. Дай мені пов’язку, на цвинтар я вже понесу.
Носій перший. Ніхто нічого не казав — іди звідси.
Відьма друга. Дай мені пов’язку — на цвинтар віко понесу вже я.
Носій другий. Одчепися, ніхто нічого не казав.
Відьма третя (до родички першої). Дай на пам’ять її хустину.
Родичка перша. Тихіше, тобі що, горить?
Відьма четверта (до родички другої). Дай фотографію її на пам’ять.
Родичка друга. Чого ви шумите? Опам’ятайтесь.
Відьма п’ята (до родички третьої). Дай що-небудь з її речей, їй вже не треба.
Родичка третя. О Господи, та дайте спокій.
Відьма шоста (до Б р а т а). Дай щось на дім мені, я її знала.
Брат. Іди ти звідси...
Відьма шоста (до доньки). Ідемо, доню...
(Глянувши на П о е т а і вклякнувши). А! Які у нього ясні очі!!
Відьми збираються біля узголів’я і радяться.
Відьму шосту перетягують їхні каламутні струми.
Брат (до Поета). У них все навпаки, неначе і не християни, антихристи; о Господи, прости, не в такий час будь сказано: каламутні тьмяні очі, обличчя — місиво і розклад, — так обпиваються енергією.
С в я щ е н н и к (продовжуючи священнодійство). Прошу прощатися з рабою Божою Оленою.
Родичі і знайомі підходять і прощаються.
Відьми біля узголів’я захиляються хустками і здригаються від сміху.
Б р а т (до П о е т а). Бачиш, що роблять: хочуть зірвати божий лад, для них би це було найкраще. Вони тільки цього і хочуть. Ліпше мовчімо.
Обряд закінчується. Всі виходять, лишаючи труну на якийсь час у церкві,
в божих струмах і в благовонні ладану.
Б р а т з П о е т о м затримуються в затінку біля дверей і спостерігають.
Вбігає дочка В і д ь м и ш о с т о ї, оглядається і прямує до труни.
Д о ч к а В і д ь м и ш о с т о ї. Та де ж він? Сказала, що шнурком ноги пов’язані. (Шукає в труні). От ще, чорт би всіх забрав, нема. (Перериває все в труні). Та де ж він? (Хитає труну).
Чути голос С в я щ е н и к а.
Д о ч к а В і д ь м и ш о с т о ї. А, чорт! Беру, що є. (Хапає рожевий бант померлої, зіжмакує і вибігає геть).
Б р а т. Тс-с... Тихо. Дорогою на цвинтар заберу. Це вони — аби нить не перервалась їхніх вбивств, їхньої їжі, їхньої сили, й на тому світі жити не дадуть душам у спокої, зжератимуть. Пішли, зараз виносити зайдуть. А ті — ті ще на цвинтарі підкинуть щось під гріб задля прив’язки до свого духу; я заберу, спалю. Отак всі мучимось, а не живем; на смерть роблять навіть в своїй сім’ї, не то що вже сусідам. Всі — як в чумі; Господи, прости. Ото вони прийдуть ще на поминки: біда, вони м’ясо їдять, немов вовки — блювати хочеться. О Господи, прости.
(Зникає в дверях).
П о е т
Життя... І як мені — виношувати мертвих...
Любить — навіть приречених вовків...
Їсти, як вовк, на поминках світів...
З вовками жити і по-вовчім вити...
Чи може серце винести таке?
О, це виношування!..
Заглядає Б р а т, неуважний і стурбований зовнішнім.
Б р а т. Що ти говориш? (Зникає).
П о е т
Я не художник, а слинявий мораліст!..
Західняки не бачать себе збоку —
Так, як і всі,— здоровим свіжим оком.
Київ без магії, то — безневинні діти,
А тут нема іще реакцій мудреців:
Секунда — всі в вузьких церквах,
Секунда — у вбивствах з ревнощів земних;
Немає внутрішніх духотворінь — нема творців.
Глевка земля, що варить мову й чорта,
Заплескана, залякана, забита.
Яка земля народить нам столицю духу? —
Де стане слово Богове скоріш?
Інтелігенції нема — тікають в Київ,
Хто до свободи поклику дозрів, кого не вбили.
Пішли, душе-Олено, що нам дивитись?
Що тут проводити між душ?
Заразу цю пороздавати? Відлякнути весь Схід?
Все так: як не влетиш у захід України
І не подригаєшся у драглях життя —
й не вирвешся — нічого і не зрозумієш...
Візьми статистику: усі великі
Вмирали швидко, як женилися на них.
Сифіліс магії загнано всередину:
Дійде до мізків —всі помруть.
Ідіотизм порятувати Львів:
Тут лікувать потрібно лікарів,
Тут рятувать потрібно вчителів,
Тут кожен кнур муніципалітету
Лиш на словах дітей рятує...
Ніхто нікому не потрібен!... Де тут душі?
Пішли, душе-Олено! Нехай тіні хоронять тінь.
Чиряк ховали — він прорветься всередину,
Навіть не взнають — звідки смерть;
Не встигнуть квакнути,
Як жаба цицьки дасть. .
О, як радіє темінь! Пекло!
Пекло є тут! Вже в церкві пекло!
І між церквами! Невігласи і хуторяни!
Нехай вам очі повилазять, хто ще має
Трішки олії в голові!
...Пішли, душе-Олено; ну, божевільні —
Що з них візьмеш?
Як їх за голови взяло!
Яке затемнення на серці України!..
Закритись в свою дурість — матір вбити!
Хто є сміливий взяти правду — й біль?
( продовження буде)
ID:
1014727
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 03.06.2024 21:48:34
© дата внесення змiн: 03.06.2024 22:16:41
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаво, сильно написали, Ігоре Степановичу, бо тої нечисті ще так багато поміж нами... 
