Жила поміж людей Війна, підступна пані.
Чаділа люлькою в перинах на дивані.
І мала наймичку, вважала за кріпачку.
Та не просту таку, не кухарку, не швачку.
Моторну, вправну, з гарною косою,
На ймення Смерть. Вмиваючись сльозою,
Не мала відпочинку та й хвилини,
Не чула рук, не розгинала спини.
Носила оберемками прокльони
Й перину набивала для «матрони».
Війна щодня писала довгі списки,
Були там з бою, а були з колиски…
От сталось у Війни велике свято,
Забрати душ за раз вдалось багато.
Спʼянівши від людської крові й болю,
На радощах дарує Смерті волю.
Лиш на хвилину, ні не набагато,
Щоб встигла наймичка одне імʼя вписати.
Того забрати, кого сама схоче,
Промовила й диявольські регоче.
Смерть келих підняла і випивши до дна,
У список додала одне імʼя - Війна…
Війни адепти, циніки відверті
Безсмертя не знайдуть у списках смерті…
Не перевершено Сильно! Слова майстерно передали душевне відчуття до смерті і війни.А крик людський луна по світі- зупини!. Ти Боже правидний смертя,свавілля. Най на землі поля квітучі,жита і караваї на весілля. Щоб врешті -решт всеж здолали тих навіжених.І прийшла звістка,скінчились дні страждених і настав довгоочікуваний мир!
Гарний вірш, Ірин Ко. Так воно і є, різні провокатори та політичні й військові інтригани врешті-решт можуть перехитрити самих себе. Усе те до пори - до часу, як то кажуть.
Тільки от у 7 рядку слова "не мала" окремо там буде:
Не мала відпочинку та й хвилини.