9 рік жахливої війни. Неминучої. Одвічної.
Скільки людей полягло, а скільки ще поляже?
Хтось неочікував, а хтось сміливо йшов тому на зустріч
І тепер охороняє країну з неба.
Скільки ж поколінь борців дивляться на нас своїми очима із високості?
Скільки доль поламано? Скільки життів знівечено тим катом?
Скільки дітей не народжено? Скільки сподівань не справдилося?!
Але завдяки всім цим жертвам сьогодні Україна є, щодня прокидається в тилу і не спить у клекоті бою.
І коли питають: «А що таке нація? Звідки вона взялася і що єднає цих таких різних здавалося б людей? Так хочеться сказати, що їх єднає це небо, звідки на них дивиться сам Бог і десятки поколінь, які прагли одного - були господарями на своїй Богом даній землі.
І ми все зможемо, ми з усім справимося, бо в цій землі струменить сила, яка веде вперед нас, а не загарбників. Сила землі і нового життя, яке точно зазеленіє на цих теренах, заколоситься і буде надією людям і світу. Надією, що життя триває завжди. Навіть тоді, коли серце зупиняється. Приходять інші, беруть плуг. Сіють, жнуть, печуть, годують насущним і любов*ю. Беруть зброю і захищають своє і своїх. Беруть дитячу руку у долоню і ведуть у світ. Бо добре насіння неодмінно проростає. Бо після ночі настає світанок. Колись він стане світанком перемоги
