Прикрі долі злились у вуаль,
Ніби камінь порушує спокій.
Точить вода ті стрімкі потоки
Життєвих миттєвостей у стрімку даль.
Зазираючи у майбуття, пророчить
Нелегкий смуток, біль в очах,
Приносячи порушний стан тривоги.
Картавши руни каяття,
Незрячий вирій в небесах
Плекає житній вереск тиші
У глибокій чаші сну. Злітаючи
Назад у сиву давнину не хоче
Покидать ті краї у безводненій
Безодні. В пустоті немає
Тіл фізичних та хімії любові
Серед тернистого степу у неволі.
09.11.2016
