Згущення фарби при гаданні на кавовій гущі.
Я́к (!) виринає з чужих уст доля, що має бути твоєю!
Вона намальована на уламках зерен — життя нового —
Які ти хвилину тому цілував, плюючися.
Артистичність холодного читання з екстраполяцією
За межі ручки гарячої чашки, яку тримають
Чужі руки, гарячі. Гарячі губи, слова гарячі.
Артистичність обіця́нок, даних у саме се́рденько
Вко́лом. Тепло́ відходить із чашки в руки,
Й через холод, суху дедукцію виринає гарячим подихом.
Обіцянки в обмін на цілунки, пере́дані через каву,
З вологістю «сухого залишку» чийого єства
Грається в центробіжність і гравітацію,
В те́плі дотики й пестощі рука нігтя́ста;
Вологість чию, концентровану та гірку́,
Збиту докупи й розпорошену в білім про́сторі порцеляни
Губи пробують, пальці труть і розчавлюють.
«Кістляві пальці, жираф і Ґрим.
Домашній затишок, родинне вогнище».
Такий щільний, тісний зв’язок, переплетеність,
Крізь яку мало що проб’ється; відчувати якими
Потрібно вчитися все життя.
Одночасна зміна континууму змінних.
Ти відчуваєш тепер ві́дголоски правди,
Яку в гарячім поті холодних читань віщувати
Вчилися танцьовиті губи та пальці нігтя́сті.
Я́к (!) із тверезого усвідомлення самозбутности
Хо́лодно прочитаного пророцтва виринає
Га́ряче виплекане життя в білизні́!
Чорний чай. Короткотривале заміщене довгостроко́вим.
Кава й чай – початок і закінчення сценарію,
Початок і завершення виконання всіх при́писів.
Холодне товмачення, що висипається з-поміж пальців
Висушеною після випивання її бутности кавовою гущею;
Відчуття незліченновимірности невитри́мувано
Ставить під сумнів. Вже ви́заварена гуща
# виснажена
Сміє́ться лише у відповідь, наче альфа з омеги.
Усі знають альфу й омегу. А між ними?
Усе, що хочеш. Усе те ба́йдуже. Там вода.
Воду п’ють, щоб вижити. Кому це цікаво?
Вона розчиняє все й несе між товстими палітурками
Гущі й чефіру, між ло́кусами альфи й омеги.
Як згущуються події, як усе тоне в неочевидності
Множинних зв’язків, в складностях узаємодії
Міжмолекулярної, в натовпі взаємовпливу,
Механізми стають непрослідковними. Та й нащо?
Важливі колір, смак, запах, консистенція на виході.
Аж запитання гаря́че з холодного уже-розуму
(Воно порушує другі закони,
Те лише й роблячи, що розставляючи
Все по поличках у тепер-не-відомо-чи-правильному-порядку
(Можна спускати зі сходів других, коли сам перший!)):
«Чи ти справді знала, що так усе станеться?»
«Ні. Я ж не казала, що є лише один спосіб».
Охолоджений розум не цікавить кава.
Йому подобається розгортатися, мов листок,
Віднаходити зачепленість траєкторій —
Прожилок — із иншим. Проро́слі (з розмеленого зерна́ неначе),
Вони сплетуться прожилками-життєпро́водами
Та подарують життя їншим зе́рняткам,
Ускладнюючи структуру множинних взаємодій
В руках, жирафах і Ґримах реальних розчинів.
Порцеляна майбутнього обертається в ізотропності про́стору.
09.11.2023
ID:
1020268
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.08.2024 16:26:54
© дата внесення змiн: 18.08.2024 16:26:54
автор: Редріх
Вкажіть причину вашої скарги
|
