Чи місяць у віршах завжди має бути поранений?
Читач досі плута у віршах рамена та рамен.
Палають мости, що вели нас із Сум до Путивля.
На фото, де жінка у спідньому, падає ціла будівля.
На півдні — коктейлі, трава і деінде туцтуци.
На півночі — сніг, синє небо й занедбані бутси.
Мистецтво — відкладений ризик дістати по пиці.
Таким є життя у столиці.
І пляшка вина так магічно зникає з полиці,
коли не повітряну, гравітаційну тривогу
собі оголошую. Я розчехляю триногу
на плівку обвітрення суму твого фіксувати.
Бо сум одночасно і знак, і маяк, і фарватер
в червоному морі модерних голодних ігор.
В недільному парку — тартаро-мангальске іго.
Пом’янем бійців, що життя віддали за літрушку “Опілля”!
Отак особисте сплітається тісно з суспільним.
Лишайся собою, не зв’язуй та не ототожнюй,
та нація знайде своє відображення в кожнім.
Бо кров то не міф, а свобода — то не випадковість.
Стікає поранений місяць. Йому це на користь.
