Тільки місяць і я по дорозі додому
У самотнім авто, що в нікуди спішить.
Купа нервів, пігулки, виснажлива втома.
Нелюбов і любов відокремлює мить.
Розбиває мошкУ об запилені фари
І об скло лобове, де зітруть двірники.
Не буває в житті більш жорстокої кари,
Ніж розлючені демони - власні думки.
Половина шляху. Безкінечні тривоги.
На узбіччях, мов привиди, - тіні дерев.
І попереду в'ється змією дорога,
В край, де осінь - найліпша поміж королев.
Ще тримаюсь за щось. За химерну надію.
Ще пульсує в аорті розріджена кров.
Кілометри років і і загублені мрії
У минулому десь залишилися знов.
Серпень, 2024
Яна Сілецька-Васильєва
