Ще минулого тижня по всій земній кулі можна було насолоджуватися чарівним видовищем: споглядати проліт великої яскравої комети, яка була відкрита лише за рік до цього. Декілька вечорів підряд люди з різних куточків планети, затамувавши подих, проводили поглядом космічну гостю, гадаючи про те, чи принесла вона щось нам на своєму пишному хвості. І водночас у очах кожного, хто розумів на що дивиться, бринів смуток, адже вони тямили, що наступного разу ця дивниця пролетить повз наш дім, озоривши небосхил, лише через тисячі років.
Такою ж кометою на поетичному небі був і Сергій Олександрович. Щоправда, нікому невідомо, неможливо розрахувати чи прийде у наш світ подібної сили, схожого світовідчуття митець через бодай такий уявний проміжок часу. Другого достеменно вже не буде, а єдиного глибина не поверне. Талант Поета трагічно змерк так же раптово, як і успішно засяяв, лишивши довічний слід у серцях наступних письменників й простих читачів.
Я прочитав не одну Вашу присвяту пам'яті Єсеніна й ладен сказати, що ця - одна з найкращих, до вподоби вибір фото. Його творчість завжди поруч. Дякую і браво