Мала Батьківщина, це поле пшениці,
В торочці маківок горить.
Це небо, воно найсиніще у світі,
Хмарина по небу біжить.
Ставок невеликий, у греблю обперся,
Вишневий садок, що зацвів.
Кущ терену в пагорб високий удерся,
Пташини веселої спів.
Там Батька почув я суровоє слово,
І Мамина тепла і лагідна мова.
Стежина униз, до сільської криниці,
Й солодкий ковток отієї водиці…
І сніг, що жбурляла зима у обличчя,
Й хурделиці спів, чи то плач,
І радість тай смуток юначий,
І сміх і відрада й рОзпач.
Це трави, це нічка це вранішні роси,
Це річка що воду несе,
Це ліс невеликий, отой недалеко,
Це сонце, це вітер і дощ, це усе.
Мала Батьківщина, це перша стежина,
Невпевнені кроки у світ,
Це та невідома, нерівна дорога,
Що йшла в далечінь від воріт.
Мала Батьківщина, Забуте й Далеке,
Десь там, де з‘явився на Світ.
В. Небайдужий.
Листопад 2024 р.
Щиро і віддано про красу і любов до Батьківщини! 
