Дорога до себе неслася роками:
Десь стрімко звивалась, десь ледве тяглась,
Блудила по світу, ішла манівцями….
Та дякувать Богу, насилу знайшлась!
Розсунулись хмари і стало світліше,
І променем сонце торкнулось лиця,
І дихати легше: повітря чистіше…
Бо нитка з клубочка дійшла до кінця.
Тепер вже не страшно, не варто боятись…
Я впевненим кроком торую свій шлях.
Навчилась в дорозі: іти – не здаватись
Та правди насіння засіять в полях.
Вже ноша з плечей покотилась додолу
(Камінням важким все давила згори).
Тепер повернулась дорога додому…
Яке ж то є щастя: себе віднайти!
