Хто ця жінка в дзеркалі навпроти?
Хто її до мене запросив?
Пасмурна і льодяна на дотик,
В ній говорять різні голоси.
Тіло мов закутане в облуди,
Очі — наче крижані сліди,
Що тепер, скажи, із нею буде?
Видно, не уникнути біди.
Де тепер поділася та тепла,
Що палала, світла, як свіча?
Вигоріла вся, немов із пекла,
В ній байдужість, як у палача.
Пильно дивиться крізь мене в очі,
Темні, мов зачинене вікно.
Я такою бути, ох, не хочу!
Все це не про мене, не воно.
Тягне в безвість — холодно і сумно,
Скільки ж років їй туман скосив?
Я стою, прикута до відлуння,
До її байдужої краси.
Розчинився голос мій безсилий,
І мовчання — гірше від ножа.
В дзеркалі стоїть, немов могила,
Згорблена від дійсності душа…