давно до тіла ніхто не торкався,
холодний дощ не капав, не свіжив,
та й місяць теж мені не усміхався,
промінчик сонця - мимо поспішив...
не пада сніг, мене він обминає,
пташки змовкають враз як я іду,
я щось втрачаю..точно, щось втрачаю...
а що згублю - ніколи не знайду.
сліди за мною зараз же чорніють
попереду загус туман сирий,
надія є - вона завжди жевріє,
але жевріти важко їй одній.
в очах немає блиску, просто очі
і посмішка натягнута. жива?
здається так. я вірити в то хочу.
чому ж тоді пусті та мертві всі слова?
якесь нікчемне, дике існування
мета присутня. є в мене МЕТА!
дивися..мимо знов пішли
Журба та Радість... Дружба та Кохання...
по моїй вулиці будуть колись свята?
маю надію, що таки будуть неодмінно!!!
