Втомилась… Втомилась робити крок за кроком і все в неправильному напрямку… Втомилась йти за вітром, плисти за течією… Втомилась коритись обставинам… Втомилась бути сильною й слабкою одночасно… Втомилась втомлюватись…
Заплуталась, зависла, розгубилась… Депресую, істеричу, нарікаю… На дні…Сиджу, лежу, звиваюсь… Не вміщаюсь в собі… Набридло все…
…:) чудовий стан!.. благодатний і благословенний!.. немає просвітку, але є дорога! немає бажань, але є почуття! немає сил, але є надія!
… закриваю обличчя руками, до запаморочення вдихаю затхле повітря, зціплюю зуби і відштовхуюсь… від дна, від багнюки, від зневіри… розриваю позолочені пута величезної тісної клітки, випускаю на волю потік придушених сліз, що гидким слизом виливається на зовні, відрікаюсь від душевного бруду і виринаю…
…в обіймах чистоти, спокою, тепла…
…на вівтар покаяння кладу сокрушене серце, повне жертовної любові… ще мить – і зроблю крок, піду проти вітру, попливу проти течії!.. нехай не так, як всі – ЯК Я!.. нехай не в тому напрямку, куди більшість, але туди, де є світло, туди, де є щастя, туди, де є життя!..
