Один лиш крок у вулиць млу – вже не боюся,
що біль зламає крильми паперову сталь,
що в рідності доріг, дерев, мурів... втоплюся!...
й порину, полонена, в барвінкову даль.
З легенями, що повні трепетної казки,
дитинства згуком вознесеться ввись душа
до раю сутінкового, ночей атласних,
сліпуче спалахне джерельно-крижана
іскристим виром дрібок сяйно-сніжних.
Ласкаво поволокою небесний схил
сердечних поривань розбите бездоріжжя
застелить вщерть.
Вже сиплються в огні листки.
Нізвідки крадучись,
в метелицю пірнають листи-вітання безсловесні ізгори.
Крицéві жили кров'ю землю напинають -
Хоча б на мить!..
Життям... на мить... зітхни...
