Сиджу сама... лиш краплі розбавються об стіни...
моя душа така ж, немов вони...
чому ж я так необережно йду по мінам?
і знов знов звертаюся думками до стіни...
вона мовчить... Чому ж їй говорити?
Чому ж я не така як всі вони?
ті краплі, що розбившися об плити...
чому я знов говорю до стіни...
я знов шепочу, а вона відверто,
немов плює мені у душу мовчазна.
Чому не можу якось я померти...
Хоча б на мить, як мовчазна стіна...
