1. Вночі сиділа і писала…
Й почула журавлиний крик.
То зграя птахів відлітала
На зиму в вирій - чи навік.
Вогкий туман упав на землю,
Стікали краплі із дахів -
І, обгорнувшись болю зелом,
У вирій ключ летів... Летів…
Холодний вітер рвав фіранку,
Із дому забирав тепло…
Маячитиме аж до ранку
Те журавлинеє крило.
В таку негоду! В ніч совину –
І покидати рідний край.
Ці тужні крики журавлині
Мене роз’ятрили украй.
Мені б летіти з ними в вирій!
В холодну даль, в незнаний путь,
А не сидіть в теплі, в квартирі…
Щоб землю рідну не забуть
Потрібно знати біль розлуки.
І ваші крила, й мої руки –
Однакові у цій імлі.
О, горді птахи журавлі!
Мені б навчитись так прощатись
З примарним сподіванням щастя!
Мені б так плакати, як ви,
А не плекати тінь сови
В своєму полохливім серці!
Мені б навчитись так все стерти!
2. Тобі сказала я про журавлиний крик,
А ти сказав: ”Та це були ворони!”
Й хрести наклав на мрії й заборони,
Й мрійливий настрій мій десь зник.
Така буденність! Сірість думки й вчинку.
І примітивність сірого буття…
Частинки серця й мрії половинки
Розбіглись без жалю і каяття.
Ти сплюндрував бездумно, без останку
Романтику останню у душі.
Такий вночі. Таким ти будеш зранку:
Не мрій. І не співай. І не пиши.
Тобі потрібен в кухні чистий посуд
І повна миска ситного борщу.
Моя поезія, мій спалах, поступ –
Усе під струмені холодного дощу!
...«Отямся! Чи комусь твоє писання
Додало хвилю радості й добра?»...
Я – невиправна! Я кажу востаннє:
Такою буду, є - така й була!
Я мріятиму! І хай всі ворони
Накаркають мені лиху біду –
Я наплюю на чорні забобони –
Й за журавлиним клином вдаль піду!
3. Ну, відлітають в вирій журавлі –
Звичайне явище природи.
А я ловлю їх крик з землі
Крізь шар дощу і непогоди.
Ятрять ще душу, ще ятрять
Ці звуки – музика прощання.
Вони, звичайно, відлетять.
Та все ж залишаться... В чеканні.
08.11.2001
Оценка поэта: 5 Неймовірно красивий вірш! Багато болю, але не награно, щиро, від душі. Боротьба мрії і буденності... пригадалися слова: "Існує те, в що ти віриш". Продовжуйте мріяти!
