Не втримати в собі потоки слів
Що рвуться ввись мов джерело у горах,
Що на папір лягають мов сніги
В Різдвяну ніч, в Йорданський холод…
Не втримати в собі потоки слів
Що линуть в небо мов птахи весною –
Їх крила вільні, радість їх п’янка,
Дзвенять і сяють срібною водою…
Не втримати в собі потоки слів
Що проростають наче квіти в липні
Між трав високих луків медвяни́х
Де папороті зорі квітнуть дивні…
Не втримати в собі потоки слів
Вони дощами падуть, жовтим листом
Летять увись осінніх сонних днів
Де спогади сплітаються у пісню…
Не втримати… Так хочеться кричати,
Співати, линути, згоріти – не зів’яти,
Прожити мить замість верви́ці днів –
Це досить, щоб Тебе поцілувати…
