Ти дзвонив три тижні тому,
І скоро знову будеш дома,
Окутав сигаретний дим,
А серце плаче не за ним.
А плаче мабуть за тобою,
Не дасть зима мені спокою,
Бо снігопадом - заметіллю
Лечу в далекі я міста.
З крилом одним лечу сама,
Сміюся з себе і з людей,
І радості нема ніде.
Лише надія є єдина,
Надія у очах у сина.
Троянди квітнуть на картині,
Чи я змінилася віднині,
Чи може це змінився світ,
І стало вдвічі більше бід.
Бо стало ніби зовсім важко,
Проблем тягар несу у даль.
Та не здаюся я нізащо,
Надія є, і є мета.
Ти смійся, плач,
А хочеш злися.
За те, що я така як є.
Боюся в небо подивитись,
Нікого не назву – моє!
На небі хмари в танці осені,
Кружляють сірим табуном.
І сниться ніби вранці росами
Пробігла під твоїм вікном.
А взимку вікна змерзлі дивляться,
Як я сумую і люблю.
Сніги тобі на скорі сиплються,
Так рано бачиш Ти зиму.
Мороз на шибці вранці інеєм
Тобі вітання передасть.
І замете снігами білими
Мою надію і печаль.
Хто змушує тебе відчути,
Що відчував лише зі мною.
Чи почуттів тоді не було?
Прокинься ранньою весною.
Послухай шум струмка малого
І до мелодії весни
Додай мелодію із серця свого...