Присвячується Вронской Юлії , дівчині яка змогла ввести в стан Мороку, в якому і були написані наступні рядки.
Сцена являє собою невеличкий цвинтар. Декілька похилених хрестів та, покритих мохом, могильних плит. В глибині сцени стоять довгі лави. Грає мелодія 1. повільною ходою на сцені з’являється похоронна процесія. Чоловіки виносять дві труни та ставлять їх вертикально з обох боків сцени. Процесія відходить в глиб сцени та сідає на лави. Мелодія 1 завершується.
Починає грати мелодія 2. На зустріч одному виходять Нестор та Інгеборга. Вони наближаються по центру сцени та починають старомодний танок, що нагадує танки на середньовічних балах. Мелодія 2 стає тихішою. Молоді встають одне напроти одного.
І.: Ти прийшов, коханий.
Н.: Звичайно прийшов. Але чому ти обрала таке химерне місце для зустрічі? Невже тобі подобається прохолодний подих смерті, яким тут дихає кожен камінець?
І.: Дурненький, хіба ти не розумієш? Тільки тут ми зможемо бути не поміченими. Ніхто вже десятки років тут не буває.
Н.: Але все одно мені тут не подобається. Цей ландшафт наганяє не мене тяжкий сум.
І.: А ти не звертай на нього уваги. Невже тут нема того, що могло б повністю привернути твій погляд?
Н.: Сонечко. Крім тебе я нікого і нічого не хочу бачити, ти цілковито заполонило моє серце.
Інгеборга по дитячому всміхається, і обернувшись навколо себе робить крок до Нестора.
І.: Які приємні слова. Знаєш, мені так приємно чути від тебе такі солодкі фрази. Ти наче давній сон, що ожив, і прийшов до мене. Наче примара, яка своїми чаклунськими рухами полонила моє серце...
Н.: Що ти кажеш? Що за незвичні порівняння?
І.: Навіть не знаю, слова самі народжуються на моїх вустах, і вилітають з них наче птахи з клітки.
Н.: Ти сама як пташка, і я готовий на все, щоб ти взяла мене в свій далекий політ.
І.: А пам’ятаєш ту ніч, коли ми вперше зустрілися? Тоді так само на небі висів повний місяць. Я блукала по саду маєтку мого дядька, і тут на зустріч вийшов ти. Спочатку я злякалась, і захотіла вбігти, але побачивши твій сумний погляд вирішила залишитись.
Н.: Так. Це була несподівана зустріч, і хто знає, як би обернулось моє подальше життя, не зустрінь я тоді тебе. Як кажуть мудреці *Випадок диктує долі*.
І.: Це найкращий випадок у моєму житті. Я, напевно, б померла, не зустрінь тебе.
Н.: І я б не пізнав щастя кохання без тебе.
І.: Слухай, так легко на серці, наче музика грає звідусіль, і кличе закружляти в танку.
Починає грати мелодія 3.
І.: Така чарівна. Ох... не можу втриматись. Не можу...
Інгеборга розпочинає танок, до якого за декілька секунд приєднується Нестор. По завершенню танку молоді займають свої початкові місця.
Н.: Таке дивне відчуття охопило мене. Якась суміш радощів та суму. Хочеться майнути до зірок, і впасти з їх далечі, щоб розбитись о скелі.
І.: В мене така саме тривога на серці. Не розумію, звідки цей примарний стан?
Н.: Я себе лише одного разу так незвично почував. Це сталося декілька років тому. нашу родину запросили на бал. Мій батько з радістю прийняв запрошення, і хоч до свята залишалось два тижні, всі розмови у нас вдома були лише про нього. Мати радилась з подругами стосовно того, яке плаття краще їй одягти на бал. Батько заказав в місті кращого тютюну, і дістав з підвалу одну з пляшок вина, яку ще його дід поклав туди на схованку. Я теж, потайки від батьків, радів, що нарешті вирвуся з будинку, і зможу вдосталь натанцюватись з красивими дівчатами, та жартувати з однолітками. І от настав день, коли мав відбутись бал. Господи, яке в мене було розчарування, коли я опинився у товаристві старих лордів та графинь, розмови яких зводились до їх болячок та невихованості молоді. Декілька годин такого спілкування роздратували мене, і сказавши на охоту подихати свіжим повітрям вийшов у парк. Не знаю, скільки я блукав темними алеями, як відчув веселий сум серця. Такий як от зараз відчуваю. Не розуміючи його я рушив далі, а за декілька секунд зустрів тебе.
І.: Так, мене за мить до того, як я вперше тебе побачила, теж ж охопив незрозумілий сум. Може це наші серця відчули одне одного? А пам’ятаєш як після цього ми всю ніч танцювали разом? Як нам аплодували наші батьки?
Н.: Звичайно пам’ятаю. Таке не можливо забути.
Починає грати мелодія 4. молоді знов починають танок. Танок завершується і починає грати мелодія 5.
І.: Щось зимно стало. Дивно, начебто мить тому була спека.
Нестор обіймає Інгеборгу за плечі.
Н.: Може підемо? Не хочу щоб ти змерзла.
І.: Ні, я не змерзну. Це приємний морозець. Дуже приємний. Навіть не хочеться щоб сонечко припікало. Знаєш, а давай втечемо.
Н.: Що?
І.: Просто візьмемо і втечемо. Щоб нас ніхто не тривожив. Щоб були тільки ти і я. І більше нікого. Щоб цей легкий морозець обіймав нас, пестив. Щоб сонце всміхалось, а місяць ніжив нас. Щоб вітер співав нам пісень, а дощ вмивав наші обличчя. Тоді, лише тоді ми зможемо відчути що таке справжнє щастя. Але, коханий, ти маєш погодитись на це. Подумай, шляху назад вже не буде.
Н.: Я розумію.
І.: Так ти згоден?
Н.: Згоден.
І.: Точно згоден. Шляху назад не буде.
Н.: Згоден.
І.: В останнє питаю. Згоден?
Н.: Згоден.
І.: Ну тоді гайда!
Починає грати мелодія 6. молоді танцюють останній танок. Коли починають грати дуди-ріжки вони відвертаються одне від одного, і наближаються до вертикально стоячих трун, після чого входять в них. З першими акордами труб похоронна процесія підіймається з лав і повільними кроками підходить до трун. Чоловіки повертають труни разом з тілами в горизонтальне положення, і виносять зі сцени. Мелодія 6 завершується.
завіса
Саундтреком до п*єси є пісня Va(r)nitas, гурту Sopor Aeternus
ID:
134189
Рубрика: Інше
дата надходження: 17.06.2009 15:30:40
© дата внесення змiн: 17.06.2009 15:30:40
автор: Satarialist
Вкажіть причину вашої скарги
|
