Вторинність як дискурсивне спрощення і підтвердження опозиції.
Вторинність як сховане у шпаринки душі "его", "я" (чи як це ще назвати).
Вторинність - це тінь, пітьма,
котру відкидає світло.
Вторинність - це резонанс, луна...
а луна, наче Місяць,
що рефлектує, відсвічує сонячне сяйво.
Вторинність - це жінка,
котра вже вкотре ховається за спиною чоловіка,
котра, як Місяць, здіймає мегатонни вод його хіті,
пропонуючи йому для задоволення:
1) тіло;
2) покору;
3) ... душу... х-м... Душу? Для кого - Адама? Ха-ха!
Душа "грішної" Єви для нього вторинна.
Бо... перш за все, це має бути:
1) тіло;
2) родючість (репродуктивність, тобто спроможність розмноження);
3) догоджання
+ покора
+ леліяння його фалоцентричного его,
а отже = фальшивість психології турецьких бранок в гаремі.
Вторинність - це однозначність.
Вторинність = нерівність, не гармонійна відмінність,
бо третинності не дано -
а тому просто останність.
Невторинність = вільнодумна полізначна іншість
та феноменальність;
Невторинність - це висота і глибина,
душі жіноча вічна таємниця.