1.
Вечір. Стихлий парк під скелею.
Струмка сріблиста течія
і рибки з полохливим плескотом.
На лавці - жінка (і мабуть, це - я?) -
вся сива, відсторонена
й сама собі така ворожа і чужа,
як сутінкова тінь. Із книжкою
в порепаних, жилявистих руках,
розгорненою покищо -
на сірих і зіжмаклих сторінках -
друкована, вкарбована печаль,
притрушена, мов прахом-порохом,
зітлілим цигарковим попелом..
Як житіє в апокрифах -
життя...
2.
Вечір. Безлюдний парк під скелею..
На плахті неба дотліває золотом
рожева смужка - слід від літака... -
мабуть, летить в Бразилію... -
десь там, над океану прірвою
яскраво й чітко так ввижається:
згасають звуки самби карнавальної
й вогні понад Копакабаною..
На тлі досвітніх ще небес -
самотній темний силует хреста
із розпростертими раменами:
над Ріо-де-Жанейро і Атлантиком
возноситься велично Божа благодать -
Cristo Redentor - Ісус - вільна Людина-Птах...
3.
Вечір. Стемнілий парк під скелею..
Останні зблиски сонця
i клапті хмар - без гомону
невпинна, вічна течія..
І тиша...
І старезна дика алича,
що кровоточить
у вечірнім шелесті -
з важезного гілля,
немов налиті кров´ю,
перестиглі ягідки
стікають з грон -
і з хлюпотом
зникають
в дзюркоті
струмка...