Святкові туфлики, на них шнурочки,
Тією доріжкою не йшли ще ніколи,
Одягнуті хлопчики в біленькі сорочки,
Ведуть за руки їх мами до школи.
Двоє Сашків, поспішали на свято
Посміхались з неба сонця промінці
До навчання віднеслись вони завзято,
І букети квітів, несли у руці.
Стали друзями першачки у школі,
Завжди їх бачили, тільки разом,
Працювали в колгоспі з дитинства на полі
Їх дружба, ще більше міцніла з часом.
Займались футболом хлопці залюбки,
Їздили грати, по селам, довкола,
Пишались ними їхні батьки,
І раділа успіхам Пиріжнянська школа.
Закінчивши одинадцять класів, а далі,
Один пішов до армії служить,
Другий навчатись не знали печалі,
Залишалось лише їм щасливо прожить.
Відпливали роки, неначе ріки
Не в змозі ніхто їх було розлучити.
Гадали, поєднались долі на віки,
Та одному з Сашків не судилося жити.
Дізнавшись про звістку, інший полинув
Плачучи в потязі слова не сказав.
Залишив навчання, всі справи покинув.
Приїхав з квітами, і на друга чекав.
Нетерпляча біль, серденько тремтить,
Та він не розповів про те, нікому.
Під’їхала машина, настала мить,
Повернувся в труні наречений додому.
Привезли молодого, серед ночі
Були в нього відкриті повіки ,
Дивились сумно його блакитні очі,
І сльози в друга потекли як ріки.
В ту осіню, жовтневу ніч не було зір,
А як настав ранок, ще на світанні,
Людей було, вже повний двір.
Проводжали всі Сашку в путь останній.
Лунав страшний, музики звук,
На те весілля, зібралась вся рідня.
На прощання торкнувся холодних рук,
Не забути ніколи йому того дня.
Згадує друг, всі його звички,
До того, як увірвалось, велике горе.
Ставить у церкві за душеньку свічки,
Сумуючи, дивиться на небо просторе.
Дев’ятнадцять літ, перервалось життя.
Пішов Сашка, у світ потойбічний,
І не має тій біді, назад вороття,
Та в серці друга він завжди вічний.
ID:
150879
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 19.10.2009 10:01:39
© дата внесення змiн: 19.10.2009 10:01:39
автор: Інночка
Вкажіть причину вашої скарги
|