Мовчазний етюд. Навіяно осінню (з циклу "Він і Вона. Німа любов.")
Він зненацька притягнув
і притиснув її до себе так,
що не змогла навіть дихати -
і в цім пориві
занурився обличчям
у її розметане волосся,
вдихнув
його звітрілий аромат -
а воно - неначе суміш з диму,
сухоцвіту й прілого напівзів´ялого сирого листя,
неначе суміш всіх дощів, всіх віхол й осеней...
Він все пірнав руками в це скуйовджене колосся,
вдихав його,
немов пелюстки маків, чи то каву з ромом,
блукав у нім,
дивився довго-довго в її очі...
і тонув...
Бо звідки ж їй, дурненькій, знати,
що йому було до сліз? -
Та він не плакав.
І ніколи
не заплаче.
.................
Мовчав.
Дивився і мовчав -
бо ЩО вона могла почути,
бо ЩО їй треба бУло ще почути
від німого?!
Чи змогла хоч збагнути
цю силу
в однім хворобливо-боліснім порусі -
в єдинім шарпнутті
ніжності й відчаю?...
------------------------------
(05.10.2008)
Оценка поэта: 5 ставлю пять за это, но одно из моих "я" (вредное) хочет сказать, что так смотрел герасим на муму или она на герасима
Vikta відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Любов безмовна. Бо хто любить, багато не говорить.
А взагалі любов безмежна (в ширшому контексті, до якого відноситься і любов до тварин (лише не плутати з зоофілією). Дякую за відгук і оцінку.
Щиро Вам вдячна! 
радістю ділитися легше, ніж болем, бо завжди є можливість натрапити на нерозуміння. 
Дякую і щасти Вам! 
