Ми не знайомі з дитинства. І перший твій поцілунок був не зі мною. Навіть сто перший. І перший досвід ти отримав у ліжку з жінкою одруженою і набагато старшою за тебе. І перше розчарування трапилося не через мене. Типовий бабій, і ким же ти дозволиш мені бути у твоєму житті? Перша дівчина, до якої ти повернувся. Яку ти закохав у себе, а потім кинув. І знову повернув своїм коханням, але замість того веселого дівчиська ти отримав жахливого монстра, який роз’їдав твоє серце. А ти терпів. І терпиш. Надовго тебе так стане? Більше ніж півроку ти тримаєшся молодчинкою.
- Якась мить вирішила всю нашу подальшу долю.
- Мить?
- Мить – і ми тепер будемо разом назавжди.
Оптиміст. Хоча, чому я дивуюся? Всі блондини по своїй суті заядлі оптимісти. Так постаралася матінка-природа, щоб хоч якось компенсувати ваше занудство.
- Не зарано робити такі прогнози?
- Я кохаю тебе – і це головне. Наша мить тепер стане вічністю.
Слова якоїсь чотирнадцятирічної соплячки, яка закохана у Валерія Харчишина чи Олександра Шовковського.
- І з якої миті ти зрозумів, що хочеш бути зі мною?
- Коли залишився один. Самотність – найкращий порадник.
- Самотність – це лише відображення твого справжнього я, саме в ньому ми стаємо такими, якими є насправді…
- Вважай це проявом егоїзму. Я ніколи не відпущу те, що по праву є моїм.
Ти ба, як ми заговорили! Так і хочеться зашити твого огидного рота рожево-чорними нитками моєї самотності, щоб твій язик більше ніколи не міг так нагло брехати, а твоя совість навіки була заточена в твоїй вузькій душі. І я буду щаслива, і нарешті я зможу покохати тебе – без твоїх пустих слів та чужих мрій.
- Я ніколи не буду твоєю. Я сама по собі.
- Наївна дівчинка, тобі час вирости.
Смішно чути ці слова від бездарного поета, який сидить на шиї у своєї матусі.
В ЦЮ САМУ ХВИЛИНУ МИ ДИХАЄМО,
А Є ЛЮДИ, ЯКІ ЗАРАЗ ЗАДИХАЮТЬСЯ.
ЗАРАЗ МИ НЕ ВІДВОДИМО ОДИН ВІД ОДНОГО ПОГЛЯД,
А Є ХТОСЬ, ХТО В ЦЮ МИТЬ НАЗАВЖДИ ВТРАТИВ ЗІР.
ЗАРАЗ МИ ГОРИМО В ПРИСТРАСТІ КОХАННЯ,
А Є ТІ, ЧИЇ ТІЛА ЗГОРАЮТЬ В ОГНІ.
ТИ МЕНЕ ПЯНИШ СОБОЮ І ОКРИЛЯЄШ,
А ХТОСЬ ВТРАЧАЄ РОЗУМ ВІД ВИНА ЧИ НАВІТЬ ЖИТТЯ!..
ТИ В ЦЮ ХВИЛИНУ МОЯ,
А ХТОСЬ В ЦЮ МИТЬ ОДИНОКИЙ…
Я КАЖУ ТОБІ: «Я КОХАЮ ТЕБЕ!»,
А Є ДВОЄ, ЯКІ ЗАРАЗ РОЗХОДЯТЬСЯ НАЗАВЖДИ...
Я ЦІНУЮ ЦЕ ЖИТТЯ,
ЯКЕ ПОДАРУВАЛО МЕНІ ТЕБЕ, МОЄ ЩАСТЯ!
АДЖЕ ВСЕ ХОРОШЕ, ЩО Є ЗАРАЗ,
ПОВЯЗАНЕ ЛИШЕ З ТОБОЮ…
І я, як та зачарована героїня мультику, сиділа і не могла вимовити ні слова. Клятий сарказм раптово зник у невідомому напрямі, зрадниці-сльози виступали з очей і тікали у вільне плавання, а ти… ти посміхався і не відводив від мене погляду, проказуючи кожне слово віршу, немов якесь заклинання. А потім настала тиша. Тиша, яка роздирала мене на шматки і над кожним з них істерично насміхалася. А ти не розумів. Ти не розумів, чому мені зараз хочеться битися головою об стінку і нарешті розбити цей притон думок на кроваве месиво безглуздості.
Я сиділа на підвіконні і тремтячими руками намагалася підпалити сигарету. Виходило це у мене, м'яко кажучи, не дуже. Ти відібрав запальничку і намагався допомогти мені. Через декілька хвилин ти знервовано викрикнув пару французьких слів і викинув її за вікно. Як експресивно!
- Кидай курити – це дуже шкідливо.
Таточко був би радий за те, що ти такий паїнька в справах здорового образу життя. Покажіть мені ще такого хлопчика, який би регулярно займався спортом та сексом, не пив і не курив, та заливав в своє тіло літрами цей бісовий чай з імбиром. Подружки заздрять, а я тихенько божеволію від думки, що я в тобі знайшла? Зануда.
- Подумай про майбутнє. Будеш багато курити – будуть зелені діти.
Ще один саркастичний закид в бік моїх звичок чи майбутніх нащадків – і ти труп, любчику!
- Блондини з зеленою шкірою, - задумливо промовила я.
Ти мало не похлинувся чаєм, який похапцем відхлебнув з чашки.
- Що, думав злиняти від відповідальності? Всі ви мужики такі…
- Та ні. Просто якось не очікувано…
- Затям собі раз і назавжди: мої діти будуть вродою в мене... і розум також в мене. Від тебе вони візьмуть лише колір волосся і уміння пудрити мозок.
В голові пронеслася думка, що зараз ти мені з усією дурі вріжеш. Зацідиш по обличчю так, що я гепнуся десь далеко-далеко попід стінкою. На твоєму місці я так і зробила би. Істеричка…
Але ти лише поцілував мене і прошепотів:
- Нам ще рано думати про дітей.
Але ж ідіот! Сентиментальний дурник, і як я ще терплю ці твої викиди?
І чому я ще досі з тобою? Ненавиджу, проте люблю. Люблю, хоча десь там за півкроку знаходжуся на стадії бажання задушити тебе голими руками. Від шаленого кохання. Як маніакальний палач, який з особливим тріпотінням відноситься до своєї тисячної жертви.
Всі ми родом з дитинства. Всі наші страхи та мрії зароджуються там. Можливо, правда, що вся справа в миті. Саме вона і визначає наше подальше життя, і, хто знає, можливо, ми з самого нашого першого вдоху уже знали, що пришли в цей світ, щоб бути разом?
- Ми не зустрічалися з тобою раніше, ні?
- Можливо, у іншому житті…
П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ
Її поспіхом познайомили з цим неотесаним блондином, який захоплено розглядував оптичні ілюзії на своєму ноуті. Вона намагалася відвернути його увагу, та все марно. Він посьорбував чай з імбиром, і втикав в картинки, як заворожений. Богемний хлопчик з поглядом ягняти. Вона ще ніколи не одружувалася з такими. Уже в п’ять років у неї було вісім неофіційних шлюбів. Що ж, треба ризикнути.
- Ти уже одружений?
На мить, блондин звернув увагу на нав’язливу дівчинку, яку до нього підсадила його ще нав’язливіша матуся.
- Ні.
- Я теж.
Вона кліпала своїми великими карими очима і на мить зашарілася.
- Слухай, ти ж блодин... Гарний. Може, може ми одружимося?
- Одружимося?
Він прикрив ноут і від здивування обернувся по сторонам, чи ніхто не слухає їх розмов.
- А що для цього треба зробити?
- Ну, спочатку треба закохатися. Я тобі подобаюся?
Хлопчина уважно оглянув її обличчя: цей довірливий погляд, напіввідкриті уста, ці два хвостики, які іскрилися своєю темнотою. У його мами не такий колір волосся, але від цього брюнетка сподобалася йому ще більше.
- Думаю, що так. У тебе гарне волосся.
- І ти мені подобаєшся. Отже, ми закохані. Тепер треба поцілуватися.
- Як?
- Я тебе навчу.
Та його матуся була не в захваті від уроків юної кокетки і, ставши свідком першого поцілунку свого сина, вона з криками відсадила нагле дівчисько від блондина. Вона помахала йому рукою, і їх шляхи розійшлися на довгі п"ятнадцять років. Він ще кілька хвилин дивився вслід, намагаючись зрозуміти, що ж таке коїлося на його серці? Через півгодини хлопчина знову погрузився у світ свого ноута, але згадки про цю дивну дівчинку залишилися з ним назавжди. Одна мить перекреслила все у його житті: у кожній подальшій дівчинці він шукав цю саму незнайомку з автобусу, з якою одружився ще в шість років.
Шкода, що ні він, ні вона цього уже не пам’ятають.
ID:
152464
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.10.2009 13:08:41
© дата внесення змiн: 29.10.2009 13:08:41
автор: LadyInRed
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякуюЮ! Надзвичайно приємно, що є моменти серед "частинок", які зачіпають... 
"Мои ошибки прими за улыбки" 
