Присвячується М.
Коли ти йтимеш з мого життя, залиш ключі на столику (а то знов доведеться міняти замки). Не грюкай дверима, я цього не люблю. і щільно закрий їх, бо сусіди скаржаться на галас і гучну музику. а тобі, усе-одне... ти більше не повернешся.
Лежачи на дивані, дивлячись у стелю я, мабуть, зрозумію що це може тривати вічно. Що я вічно отак зможу кутатись у простирадло й робити вигляд що нічого не сталося.
Чорний чай без цукру. Так, саме те що треба.
Коли ти йтимеш з мого життя, будь ласка залиш усе як є. Залиш відкриту кватирку щоб було чим дихати. Залиш рамку із своїм фото, на нічному столику. Залиш за собою запах одеколону який я просто ненавиджу.
Бо якщо ти цього не зробиш, я не зможу тебе ненавидіти. Бо тоді мені доведеться сидіти на підвіконні, дихати на скло, так щоб воно запотівало й проводити по тому вигаданому полотну гарячими пальцями, і залишати красномовні смуги на аматорському мольберті. А я того не хочу. Так само, як не хочу сама валятись у ліжку на світанку п'ючи морквяний сік через соломинку. та хто мене питає.
І ще, спускайся сходами, бо тут тонкі стіни. Кожен твій крок, я буду чути. Кожен наступний буде все тихішим, наче б-то ти повільно віддаляєшся від мене, а потім розтаєш і зникаєш у просторі. Так буде краще, повір.
Ти ніколи не думав завести кота? Уяви, як маленьке пухнасте кошеня, м'якими лапками ступатиме по підлозі... як буде з цікавістю заглядати в кожну кімнату, як його оченята закриватимуться від насолоди, коли його чухатимеш за вушком. Так, ти правий, я марю...
Ну то й що?
Що з того, що я кожного ранку відкриватиму очі лише для того щоб ввечері закрити їх знову.
Що з того, що я захочу тебе забути, і водночас марю тим щоб все нагадувало про тебе.
Йди, я не тримаю. Я слухаю кроки вдихаючи тяжкий запах дешевого одеколону.
...Потім я подзвоню подругам. Надіну кращу сукню. Тричі натисну на дозатор улюблених парфумів. накладу шар рум'ян. Ми будемо сміятись, пити шампанське із пляшки, а потім босоніж йти до таксі. Отак просто...
Я повернуся додому після дванадцятої, у м'ятій сукні, із запахом алкоголю, та розмазаними рум'янами. Але це було не марно. Марно-Це коли взагалі нема результату. А в мене він буде...На мить чи на дві.
Потім... А що ж буде потім?
Навіть не знаю... наступного вечора все повторитися, ще раз. а потім ще раз.
Одного ранку, прокинувшись, я не подивуюся на твоє фото в рамці. І це буде кінець.
Я зберу все що залишилось від тобі, складу в чорні целофанові пакети й викину... далеко далеко, аж на шафу.
Куплю собі два, ні цілих три ділових костюми.
Пам'ятаєш, як ми ходили босоніж по траві, і сміялись з офісних працівників, жителів кам'яних імперій.
так от, до цих костюмів я підберу страшні вульгарні туфлі, із трикутним носом, на тонкій високій шпильці.
Я більше ніколи не розпущу волосся. і викину всі шпильки-метелики.
Тепер я п'ю лише "Маргариту". Ні тобі молочних коктейлів, ні улюбленого міксу, навіть морквяного соку більше не буде. Зранку, гірка-гірка чорна кава, яку я ненавиділа все життя. Ну, а ввечері вишукана "Маргарита".
я викинула фотоапарат викинула усі тринадцять мольбертів, як і три плівки.
всі наші 395 фотографій.
І зробила вигляд що не помітила на шафі целофан.
та все-таки після надцятої чашки гіркої кави, довелось помітити і його.
Ти знаєш мені подобається моє життя є офіс, є кава... завжди в русі на роботі, на зустрічах, у відрядженнях. Раз на місяць я відпочиваю. закриваюсь вдома, вимикаю домашній, і один мобільний (бо другий це зв'язок із закордонним начальством).
Я дозволяю собі трохи віскі й розбираю листи надіслані клієнтами за останній місяць.
Зробила ремонт, прибрала всі картини й всі ті недокучливі квіти, зелені стіни перефарбувала в білий, купила нові чорні меблі.
стиль мілітарі. Гарно.
Нарешті я вже не мрію про гори, не качаюся верхи.
Через деякий час після фотоапарату я викинула й фортепіано.
Життя змінилось. Нарешті я подорослішала...
Коли ти йтимеш з мого життя, забери мене з собою.
ID:
159501
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.12.2009 23:26:38
© дата внесення змiн: 07.05.2011 04:01:12
автор: Jo Stone
Вкажіть причину вашої скарги
|
