Чому боїшся смерті ти? Тікаєш...
Невже так страшно бути у тандемі
Постійно із думками про кінець?
Життя – це нагорода, добре знаєш
Але чомусь її від всіх ховаєш
Береш у руки гострий олівець
І сам собі малюєш шлях до неї
Чекаєш снів, які б вказали путь
І ти тоді по вказаній алеї
Ідеш, не позбуваючись ідеї
Про синє небо… чи про срібну ртуть…
Блукаєш в лабіринтах, помічаєш
Як Мінотавр пронюхує твій слід
Але на мить ти очі закриваєш
Душею й тілом гостро відчуваєш
Як з кожним днем ти покидаєш світ
Ще трохи… й з вічністю в обіймах
Забудеш ехо непочутих слів
Забудеш все, що втративши у війнах
Не зміг знайти або не захотів
Життя - театр і тут фінал логічний
У перегонах цих один лиш приз
Ти вже береш трофей, що зветься "Вічність"
І відчуваєш як приємний бриз
Із легкістю волосся розвіває
і більш важливого нічого вже немає
та лиш Життя тобі не вистачає...
