Уявляєте є люди які ніколи не писали віршів
Жодного. Аніякогісінького!
Як я хочу на санки
Погуркотіти однією із найзвичніших
Маленьких гірок
А адреналіну отримати
Так гігантсько як ніби я
Скочуюся із найвищої вершини
У світі – Джомолунгми.
І мабуть я б ніколи не посміхалася
Би так як Джоконда
Бо я би гаготала від шаленства
І дикості санок під моїм
Все ще дитячим тілом
Уявляєте є люди які ніколи не кохали
А це все рівно що не уявляти себе
Стрімголов із найвищої гірки
Не кохати – це так само
Як і не уявляти себе щасливим
А це смертельно
Це як стрибати із найвищої
У світі Маріїнської западини
У відкрите море
А плавати як не вміла
Так і не вмієш
Страшно не вміти сміятися
Як Джоконда
Страшно не мати як вона
Багато копій
Одна – щоб на санчата
Друга – у плавання
Третя – кохала
Четверта – писала перший у житті вірш
А оригінал – щоб просто канув у вічність
