Ох, як невчасно смерть тебе скосила.
Тобі б, Марічко, жить іще і жить.
Хотілося б, щоб ти була щаслива
І діточок тобі б у радості ростить.
Та не судилося, лихая твоя доля
Жорстоко так з тобою повелась,
Залишивши лиш море сліз і горя
Для матері, що з туги подалась.
Посивіла, неначе та голубка,
В якої вкрадено дитя з гнізда.
Не побивайся, мамо, мила, люба.
Її навік забрала чужина.
Не плач же, донечко,
Її душа повік не знатиме спокою.
Для неї ти була єдине сонечко,
Та більш вона не стрінеться з тобою.
Не проливай даремно сліз, синочку,
Хай спочиває мати вічним сном.
Вона любила так тебе і дочку,
Як не любив вас так іще ніхто.
Може, колись, дасть Бог, посадиш маки
На одинокій тій могилі в чужині.
Не забувай її, вона ж бо твоя мати,
Болючий спомин у твоїм житті.