Летять роки невпинно
вже молодість не та.
Ще вчора було 10
сьогодні 42.
Ще вчора було літо ,
сьогодні вже зима.
Листя вже опало
сніжинка політа.
Вчора була весела
нині вже сумна.
Так швидко все міняється
а з цим і молодість мина.
Ми були вірні юності
вона була своя.
Тепер ж нова пора ,
для мене мов чужа.
Я хочу бути вірна
не цій порі ,не цій.
Я хочу знову в юність,
не йди,постій постій.
Я хочу бачити лице,
красиве,чисте не сумне.
Ці чудо очі голубі,
щасливі,ніжні не в імлі,
усмішку лагідну свою
а не оцю немов чужу,
волосся пишне і русяве ,
а не оце як молоке біляве.
Я хочу з друзями гуляти,
після дощу веселку зустрічати
бігати калюжами,стрибати,
під хатою квіточки поливати
купатись у ставочку,
слухати соловя в родинному садочку
Жити надією,любити
і в щасті,в щасті жити.
А зараз все якось не так,
все вже не в кольорових
а в сірих тонах.
Я вже не та і все вже не те
що це зі мною коли це мине.
Я вже старію серце тріщить
та душа молода тому варто ще жить
Та душа моя вона особлива
буває тривожна коли лиє злива,
часом спокійна не дратівлива
та інколи буває дуже вразлива.
А серце чутливе до всього
воно не звикло до лихого,
воно гріха не признає
воно кохає й тим живе,
воно закохане в красі
яка була колись в ті дні.
Бо я тепер уже не та
та й краса зовсім не така.