Морфей вночі - господар долі.
Може я жахів надивилась
Та точно, не з моєї волі,
Мені диковина наснилась.
До мене Мавка прилітала
На шиї - із роси намисто.
І мене кликала, благала
Полишити окови міста.
Вона просила йти за нею
Туди, де люди не ходили
Туди, де з матінкой–землею
Нічого злого не зробили.
Туди, де всі струмки – прозорі.
Туди, де неба сині шати,
Туди, де ясно світять зорі.
Просила швидше вирушати.
Де квіти ніжні, різнобарвні
Чарують, ваблять всіх красою.
Де трави соковиті, гарні,
Омиті вранішньой росою.
Що пропонуєш Мавко ти –
В мені лиш болем обізвалось.
Не можу я з тобою йти.
Від раю нині відмовляюсь.
Бо жити, Мавко, тут я мушу.
Отруєна я дуже містом.
Отрута в крові, в"їлась в душу.
Отрута стала моїм змістом.
Я, Мавко, не піду, не буду.
Тут я приречена вмирати.
На жаль, отрута тут повсюди.
Похмурі й сірі неба шати.
Та тут душі моїй коріння
Вросло в спаплюжений цей край.
Достигло тут моє насіння.
Не буде щастям мені рай.
З'явивсь в очах у мавки жаль.
Сумний прощальний її погляд -
У серці збуджував печаль.
Проснулась я – нікого поряд.
Ще довго в напівсні вчувалась
Із сну якась балаканина.
Повільно звуки віддалялись.
Лиш тихе чулось …Батьківщина…