Так важко іноді сказати,
Так важко визнати про те,
Що хочеться безсило помирати…
А в голові лише одне…
Як важко визнати. що сон уже приходить мимо волі
І розказати всім, що крик вже наближається поволі…
Залишилось так мало часу, залишилось так мало сну…
Як розказати всім, що воля вже покидає мене одну…
Для чого жити… Я не знаю…
Повірити у щось? Я вас благаю…
Для чого вірити і помилятись?
І знов чекати… Десь метатись…
І бути десь, не знавши де…
І знову падати і хтось впаде…
І все, що є немов згорить…
Дивитись в слід ще буду мить…
Вугілля віри, правди, сну…
Хтось покинув мене одну…
Хтось піде, а я за ним,
Лише погляну… Сльоза за ким?
Сльози неба змивають слід…
А я стою одна… Як лід…
На роздоріжжі… Безліч доріг…
Чому лишитися не зміг…
Чому все так, а не інакше?
Чому кохаючі все плачуть дальше?
Чому мовчав і я мовчала?
Коли пішов … Себе картала…
Чому слова з словами плачуть?
Чому все так, а не інакше?
Чому летить у простір час…
І забувають всі про нас…
Дорога в пекло перед нами…
Куди втекти? Втекти зі снами?
Залишиться лиш крок до смерті…
Залишиться момент не в пеклі…
