Казково так з'явилася на світі
Стояла, мов закована у полі,
Хотіла відчути запах квітів,
Взамін отримала лиш промінь.
Зробила березневий крок,
Зробила так невпевнено, нещиро.
Згадала матінки урок,
Що мусить окрилити сніжні днини.
Присіла, доторкнувшись до землі.
І грудки ті взяла не дуже сміло.
Вдихнула в себе цей дурман зими
Аж, навіть, трохи охміліла.
Завзято заходилась працювати,
Розводила руками в різні боки,
Долонями всі кочугури змусила втікати
Та так, що затопила голії простори.
Така і жінка повсякчас,
Втрачає сили, знемагає
Лиш прагне все зробити одним махом, враз,
А потім, мов дурна, втрачаючи волає.
Та не сердімось ми на весну чи на жінку.
Вона, мов пори року всі
Летить, прямує без упинку
Лиш прагне сонцем освітити дні...
