Нічне місто в тумані сивих вогнів,
Мокрий асфальт поглинає силуети людей.
Я йду на зустріч вердикту вищих судів,
І відчуваю наближення істеричних вістей.
У назначений час безнадійний погляд назад,
У часи прожитих разом втрачених мрій.
Змитих дощем і не почутих нами порад,
Від серця до серця не сприйнятих дій.
Нескінченний час розриває нерви,
Я чекаю.
Як змії чіпляються вуличні стерви,
Я чекаю.
Нескінченний час розчинився у місті,
Я чекаю для себе, – вирвані вісті…
До болю сумно, що хтось з нас не зміг.
Як завжди ми не бачимо, і не чуємо друга.
І як завжди, потім жаліємо, що не встиг,
Зрозумівши, – це життя, лише зрізана смуга.
Нескінченний час розчинився у місті,
Я чекаю для себе, – вирвані вісті…
