Троянда
Весна на підході-під’зді
Та сонця, тепла ще нема.
Зима загуляла нечиста,
Холодна потвора-зима.
У венах, аортах замерзла
Живиця зчорніла лиха,
Заснула, схолола, пощезла
Колишня кипляча жага.
Лютневе брудне царство мертве
В застояних тванях-серцях.
Нікому не треба ні жертви,
Ні ватри, ні блиску в очах.
Чимдалі все глибше і гірше
У душах болото ганьби.
Нікому не треба ні віршів,
Ні волі, ані боротьби.
Їм треба видовищ і хліба,
Байдуже, що всюди бедлам.
А я собі сам вибрав дибу,
І плаху собі вибрав сам.
Та віра горить-пломеніє,
Троянда-надія цвіте,
І я її пéщу-лелію,
Хай, як лютий снігом мете.
Я чую, я знаю: вже скоро
Скінчиться кормига зими.
Я бачу заграву над морем,
Я бачу пожежу тюрми.
Лунає, лунає, лунає
Весни стоголосий набат
Ще мить – і вона забуяє
В осяйній чарівності шат.
Ще хвиля – і квітка-царівна
Проб’ється крізь втоптаний сніг.
Хай навіть на пласі – все рівно
Троянда розквітне для всіх.
