На межі двох віків,
Задихаючись від катаклізмів,
Із тунелю років
Між совдепом і капіталізмом
Прошу прощення я
У дітей і онуків однині,
Що родюча земля
Знову дихає цвітом полині.
Прошу прощення я,
Що не зміг світ на краще змінити
І услід журавлям
Полетів на чужбину робити.
Що блукаю в світах
Між світанками і вечорами,
Що, приборкавши страх,
Наодинці лишив вас з страхами.
Із страхами невдач,
Неупевненості в світлім завтра,
У царині нестач
Розпалив у вас жалю багаття.
Прошу прощення в вас,
Що, поки я блукаю світами,
Вже той вогник погас,
Що мав волі світити в темрЯві.
Чи пробачите ви
І чи можна такеє прощати,
Що надмірні сніги
Стали холодом землю вкривати,
Що в спекотнії дні
Вигорає душа без підживи,
І що зради вогні
Вже домівку ізнов запалили.
Тож пробачте за все,
За тривоги і вбите сумління
Ми в отвіті за це -
Я і, згублене в снах, покоління!
Насправді, нема за що прощати. Така несправедлива була до нас, українців, доля.. чи то ми, українці, настільки були добрі й довірливі до чужих, що не змогли дати собі ради.. І за це довелось розплачуватись чужинами і тд.. Але головне - не втратити віру в краще!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ех, Ви блукали поза домівкою, а ми виживали вдома - і теж буває боляче від думок, що, можливо, десь даремно промовчали, стерпіли - але ж не видно і шляхів виходу, бо славнозвісне українське "бити й палити" - теж не вихід...
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я із себе відповідальності і не знімаю. Що таке виживати - прекрасно знаю,бо сам це пройшов,
а поїхав в світи лише тому, що не хотів щоб і дітей ждала моя доля. Спасибі за рецензію!