Передмова.
Печи…
В печі - бджолі
залишилось згоріти,
замореній у золотій землі,
говіти у голодній глотці
Ката. В цій катастрофі -
біда бджоли. І боляче:
Жерсть жала
Ржавіє ряскою на роті
Беззмістовності.
Рятуй.
Допоможи…
____________________________________________________
Розділ 1
Печи…
Допоки не остигла,
Оскільки розпалились до нестриму
Пекельна брама з парадигм мейнстріма
Й диявола на мене затягла.
Застиг, пригледівся…
"Моя!!!!!!!!!!!!"
Аж раптом серцем всиротіла
І дим, розвіяний дарма,
Забивсь цементом поміж крила…
_____________________________________________________
Розділ 2
Тепер повзу.
Летіла я до тебе.
І шваркотіла жаром на вогні,
Я танцювала, дика, вогкотіла,
На твоїй силі, як на полотні…
І я долоні небом обхопила,
Завила в труби власних синіх жил,
Та чорт тебе візьми!!!! Колись тебе любила!
Тепер… Іди. Забудь, що наробив.
_____________________________________________________
Розділ 3
О, чоловіча владо…
Цей терен в оці Бога…
Бо він же чоловік і має стать…
А я - лиш жінка, зрадниця, небога…
Сподвижниця наліжкових розп'ять…
Коханка Люцифера, дике стерво,
Суспільний елемент відтворення…
Шкода…
Що не було пориву…Це нестерпно,
Коли кохання пахне забуттям.
_____________________________________________________
Розід 4
А що тепер? Тепер ти - nostalgie,
Стара, промріяна туманність і жага…
Залишиться по тобі лиш елегія…
Життя іде вперед. І скільки не чекай,
Я не вернусь назад, не перекособочусь,
Не обернуся, не перелечу,
Не перестрибну й не перероджуся
В тобою перетоплену росу…
_____________________________________________________
Розділ 5
Прощай тепер. Два рази двері
Оповістили нам розлуку назавжди.
Я покидаю дім твій і твій берег…
І не надіюся. Заморене "зажди"
Сховай в любов. І відпусти в багаття,
Я напишу про це без каяття.
Я не чекала, що сліпе бажання
Шукатиме шляхи до вороття…
_____________________________________________________
Післямова
Нема кінця і краю тим словам.
І все дурня! І все якісь хвороби!
Діагнози, ін’єкції. Дурман
Пробачте мій, не надаю я вроди
Оцим недопрацьованим рядкам…
Я просто хочу, аби стало легше
Мені хоч раз. На злість моїм страхам,
Я віддаюся, мов читаю вперше
Своє кохання мертве…
Мов роман.
Великолепное стихотворение! Скорбь по прошлому хуже, чем боль. Боль можно пережить, у нее многому можно научится, а тоска по тому что было никогда не проходит и порой мучает воспоминаниями…
Хельга Ластівка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Cпасибо за отзыв! Вы правы... и есть люди, которые воспоминаниями и живут...
