Я любил тебя больше, чем ангелов и самого,
и поэтому дальше теперь
от тебя, чем от них обоих.
( И. Бродский)
***
Відпусти мене, як ранок відпускає ніч,-
І не тримає, здіймаючи сонце руде на руці,
Відпусти, як дощ сліпий у літо , не каліч…
Твоя вода у морі, а моя - іще в ріці.
Я боюсь, що зійдуть з неба БогИ,- їм не можна,
Ангели ж будуть плакати, - не хочу, знаєш,-
Моя вже, навіть найдрібніша вена, кожна
Пульсує, випинається, кричить: Кохаєш!
Я сказала б тобі: "Ти тільки сон, лиш сон…"
Та звідки він? Я ж іще навіть не спала,
Дихай мною, як киснем гроза, я - озон,
О, Боже, навіщо тобі я все це сказала?
Як бути далеко від тебе – снами зови,
Я Ангелів тобі повернУ... і Самого,-
Ти Їх люби,- так треба, мене лиш лови -,
І тримай, і зі мною не будь надто строгим…
