Цей пластилін,
щось мнеться в наших руках,
Я щось хочу побачити в твоїх очах,
За 5 хвилин зустрічі, - це мить…
Якої я так хотів,
І не зустрів у своїй мрії та віршах,
А ти? Я десь блукаю в твоїх снах?
Спостерігаю…щось в тобі кричить?
Потяг до волі
До того самого до болі ліричного року,
Коли до тої миті не вистачає лиш кроку.
Можливо 2, більше –це причина?
Чи шлях свободи…
Як вже йде, що перетинає, хто компаньйон?
Шлях – солодкий цукор, кислий як лимон?
Невідомо – місяць, день, хвилина, година.
Сила вроди…
Сила розмови, яку з взаємністю лиш відчуєш?
Так разом, надіюсь егоїзм мій ти не згадуєш?
Його братська заміна – наше спільне мовчання!
Інші проблеми…
Трагічні історії, вистави і щось на це схоже,
Вічні питання: ким ми разом бути можемо?
І ніхто не відчував французького кохання,
І подібні сцени…
Ти не зважай! Насолоджуйся музикою – це чарівно!
Хоча бачиш навколо нас, все начебто і є дивно,
Пасивне середовище – мало кисню,
Немає стін…
Тут немає! Це реальність, чи наше ілюзія?
Жарти знову грають роль наших друзів,
Невидимо – хоча все палає – багато іскор,
Це ж пластилін
Це омана! Не зважай! Прошу, Обернись назад!
Перше повідомлення! Це грудень чи листопад?
Кілька місяців…
І ми змінили свій колір – інші новіші риси,
Ми змінюємо нас, але лишається багато тиші,
Думки: Двоє незнайомців, між ними роман,
Грається місяць,
На небі нічному сьогодні, падають зорі…
Вони як і ми на щось «невідоме» хворі,
І залишаються – вони одні…
Як і ми…
Але ж двоє незнайомців неподалік
А щастя поміж них блищить з повік,
І тривожать, як твої сни,
Тобі, мені,
Нелегко, а ним – ми що ці незнайомі?
І мить – в творі не вистачає коми,
Помиляюсь? Турбують мої почуття,
Твоя відповідь?
Щось в ній не те, - вкотре відчуваю шок?
Можливо, і мій сюрприз! Скільки каяття…
Вірш горить…
Як і палають вуста поміж цих рядків,
Поміж літер, віршів, книг та двох світів,
Тепла багато – невиліковно мабуть,
І температура,
Поцілунок, як вперше – підлітковий,
І здійснювати мрії: «вечір чудовиииий»
І не розуміти, в чому загадка та суть
Це наша культура,
Еххх…свобода, воля…ви знаєте це про нас?
Це ж те як проводимо разом вільний час
Місяці, дні, години, хвилини…
Але я не один!
Не зважай на вірш! Повторюю оману,
Тут в ньому зовсім інші герої роману
Це тільки витвори малої дитини,
Це ж пластилін…))
Мерехтливе світло таємниць... Це те, що дає імпульс Життю. Щось недоказане, невилите, віддане на зберігання Тиші, Хвилям... Хвилям...
Дякую за одкровення...
