Скажи, а ти любити вмів –
без хизувань, банальних слів,
без цілувань і без обійм –
як любить небо голубів?
Крізь парадокси протиріч –
пориву ніжності навстріч,
через напруги голий нерв-
любити так, що аж би вмер?
За ту печаль у сяйві свіч,
за ту сльозу, що з милих віч,
за вінценосність звабних форм,
слів найсвятіший омофор,
за рідні кроки і за сміх,
за рай і пекло – зміг би? Зміг?
За крах надій, що не збулись,
усе простивши – сторчма вниз,
перехворівши болем втрат –
сильнішим вийти з них стократ,
без лицедійних клоунад
сягнути краю й стати
НАД..!
Щоб на останнім рубежі
почути раптом: „Ми чужі”.
Щоб стисло дух, як рваний міх –
ти після цього жити б зміг?
Чи ти б, кінчаючи свій вік,
її коханою нарік –
ту, незабуту, хоч чужу,
забрав би в пам’ять –
за межу?
Просто неперевершено!! Українською... так .. - дуже рідко можна зустріти!!!
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви помиляєтесь!Адже ми українці-думаємо найщиріше рідною.У мене є знайома башкиро-молдаванка, яка вивчила українську, і пише нею дуже гарні вірші для дітей. А наша мова найпрекрасніша в світі, послана самим Господом - гріх її втрачати