Сiре намисто днiв
снiв кольорових порцiї
в пляшцi лише на днi
i не вина а вiдчаю
i не спита нiхто
що ж це за диспропорцiя
тихi вмирання мрiй
стали для мене звичними
День пiдганяє день
знову звичайнi клопоти
колом життя iде
наче той кiнь ареною
та по душi живiй
потоптом знову потоптом
бо проростає в нiй
щось iз породи генiїв
Корчуся вiд бажань
кинутись в крутiж безуму
переступити грань
що роздiляє хаоси
та потрапляю враз
пiд водоспад поезiї
тихо пiд ним стою
i стомлено посмiхаюся