Не закривайте мені очі,
Свічки не ставте в голові,
Я ще живий, я жити хочу
І зірки рахувать в траві.
Не замовляйте панахиду
І квітів не кладіть мені,
Я ще не раз на ґанок вийду
Зустріти сонце на весні.
Не плачте по мені ночами
І не моліть за упокій,
Я в небо дивлюся очами
І вам шепочу: «Я живий!»
Я не пішов, я тут, я з вами,
Навколо, в горах і полях.
Пливу широкими річками,
Несу хмаринки у руках,
Сміюсь навколишньому сонцю,
Та плачу з вранішнім дощем
І у коханой під віконцем
Квіту трояндовим кущем.
Берізкам коси заплітаю,
Немов улюбленим дочкам.
Я ще живий, я не вмираю
І дякую за все це вам.
Бо в ваших душах оживаю,
Лише згадали ви мене.
Кохаю, мрію, розквітаю,
Допоки пам’ять не мине.
Лише не плачте, рідні очі,
Вам радість більше до лиця.
Я з вами є всі дні і ночі,
До скону світу, до кінця!
31.03.2010р.
Дуже гарний вірш. Розумію, співпереживаю втрату. Проте, у тексті помітила ряд орфографічних помилок, раджу виправити. І неузгодження наголосів (можливо, вплив діалекту). Та у Вас відчувається почерк поета. Дякую!
Goran відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00