Чорні круки, чорні круки,
Чорні ненажери.
Не один помер від муки,
Бо закрили двері
І в темниці заклювали,
До смерті заїли,
Оббрехали, обплювали
Безгрішнеє тіло.
Ох і вмієте, паскуди,
Зживати зі світу
І бояться тому люди
Вороннього сліду.
Бо раніше хоч боялись
Ви суду людського.
А теперки об*єднались
Й розіп*яли слово.
Прикували його, бідне,
До чорної скелі
І шматуєте, клюєте,
Ніби Прометея.
Свого крука, що нажерся,
У судді пропхали,
Щоб над словом бути зверху,
Як хто запитає
За що його так карають -
Щоби відповісти.
А тим часом бідне слово
До смерті заїсти,
Поки влада вороняча
Плюндрує посіви.
Та не думайте безкарно
Не буває гніву.
Винищим ми ваші гнізда,
Воронячі зграї,
Одумайтесь, зак не пізно -
Слово оживає!
Воно вище і міцніше
Від посліду й крику,
Що залишиться пізніше
Від вас, круки дикі.
Спалимо потім і послід,
Щоб й сліду не було,
Спалимо і ваші мощі,
Щоб усі забули,
Що були у нас ті круки,
Що круками звались,
Щоб не чути навіть звуку
Як ви називались.
Чорні круки, чорні круки,
Чорні ненажери,
Ой не довго вам судилось
Зачиняти двері!
Бо раніше хоч боялись
Ви суду людського.
А теперки об*єднались
Й розіп*яли слово.
Прикували його, бідне,
До чорної скелі
І шматуєте, клюєте,
Ніби Прометея.
Неможливо читати без хвилювання..
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
