У безодню небес до зірок
Відлітала,мов янгол, Душа.
Кожен рух і невпевнений крок
Не боялась зробити Вона.
Дивосвітом нездійснених мрій
Її очіпалали, а серце живе
Своїм світлом померлих надій
Не лякало, на диво, а гріло мене.
Моє серце кричало, мої очі блищали,
А мій розум немов збожеволів.
- Що ж Тебе подолало,чом Тебе подолали?
Хто Тебе до світання згубив, хто дозволив?
Хто дозволив забути,хто дозволив не дбати?!..
А Душа проспівала мені –
Неуміння відчути,небажання кохати
Мої крила спалили в вогні.
-Чи Ти досі шкодуєш,чи страждаєш Ти досі?
Запитала, затихла, чекаю…
-Як любов ти зустрінеш на життєвій дорозі,
Зрозумієш тоді, як кохала.
Не шкодую ні миті про все те, що я мала,
Не шкодую, а тішуся тим.
Хоч ніхто і не знав, як я сильно кохала,
Все одно я вважаю це світлом ясним!
Я жила і живу, буду жити я вічно
У тім серці, де думка моя побувала.
Не впаду у пітьму, не піду в потойбіччя,
Бо я так, як ніхто, покохала.
