Ти... Зірвав єдину білу нить,
Що заважала дихати мені.
Ти... Розтрощив на біль ту кожну мить,
В яку я дозволяла в самоті
Торкнутися устами, дати волю
Тим мізерним, маленьким сподіванням;
Побачити усе в секундну долю -
Хіба тобі цього було замало!?
Що ж хочеш ти!? Відтяти мені серце?
Чи душу розпороти у живу?
А потім лиш чекати, як полл`ється
Із неї все, що маю, чим дишу?
Привласнити собі мої думки,
І стати сенсом загалом в мені?
Та знай: я краще здохну від чуми,
Ніж стану я таким рабом тобі!!!