Котився колобок по дорозі, і кожен хотів відкусити добрий шмат здоби. Комусь вдалося, а хтось ловив облизнів.
І вже через деякий час колобок не котився, а перекочувався надгризеними боками.
Важко, незручно. Зникла легкість просування.
- Якби я був кам’яний, ніхто б мене не ображав і не гриз... не жував. А головне не прагнув проковтнути.
- Якби ти був кам’яний, тебе також використали б : для пращі, гармати, або просто ховались за твоє міцною спиною – відповів стовп.
- Ти так гадаєш?
- Я знаю. Подивись на мене. Ким я тільки не був : ліхтарем, атракціоном, дошкою об’яв, підпорою і на землі, і під землею. На мені карали, розпинали, вішали.
- То що ж робить?
- Жити – відповів трухлявий стовп.
