Закривай оченята...
Я тебе віднесу на руках
в дивовижний світ казки,
де в поривах весни
у квітучих садах
дме теплесенький вітер із ласки...
Я тебе поцілую
у корносий твій носик,
і ти скорчиш смішненьку гримаску...
Ти - неначе ангелик,
який жив біля сонця
й, наче воду, пив його ласку.
Твої очі - неначе озерця -
Сині-сині... Великі і чисті...
В них вода - це глибинне джерельце,
де краплинки-смішинки іскристі
все виблискують сміхом і чимось,
що не можна назвати словами,
що незвіданне навіть для мами...
Я склонюсь над колискою стиха,
берегтиму тебе і твій сон...
І попрошу тихенько дрімоту,
щоб співала мені в унісон...
Як ніжно-любляче написано! Торкає до глибин... 
