Пшениця -- для вина, селітра -- для забави,
для злету в височінь дрімаючих мостів,
для щастя. Між доріг незгаданої слави,
розтоптаних зірок, фарбованих хрестів
всміхаєшся мені. Я на тобі спочину,
тобі вже все одно -- один ламкий граніт.
Бо тут стріляють кожні чверть години
й весна буває раз на десять сотень літ.
Розвиднілось на мить, під золотим портретом
з"явилися мені чотири цифри -- рік?
Так, розписав нам світ невидимим багнетом,
закон, і серед дня жахаючий вовік.
Одиниця і дев"ять і вісім і сім
-- в дикій прірві епох ненаситних,
що пробігла полозом по серцю моїм,
віддзвеніла й вляглась непомітно.
Мені -- початок дня, тобі -- кінець вистави,
мені -- час зміни бурь і смородів вождів.
Але я ще посплю. Я знаю -- нам, ласкава,
ще довго спати слід до радісних часів,
коли останній бій, примхлива перемога
салютом задзвенить, розріже небосхил,
і невідомий рік покаже нам дорогу
до щастя із безглуздих стомлених могил.
