колись я ходила довгими дорогами
і роздумувала над своїми вчинками
було безліч варіантів покінчити з долею
але потім дійшла висновку, і позбулася віри
думки прокручувалися в голові одні і ті ж
іноді вони лякали, та згодом втратився рахунок
вже не так важлива була ціль на меті
достатньо було вигадати інших героїв
ні про що не жалкуючи я пішла далі
крізь терени страхів і зневажливих поглядів
це було не приємно, але згодом звикаєш
у собі топиш спогади, ненависть вбиваєш
позбувшись обов’язків - жити стає легше
менше проблем, менші втрати
зберігаються нервові клітини-а це вже цікаво
ні, не з точки зору медицини, а так, особисто для себе
присвячуєш все собі, все до єдиної краплі
твоя особистість з ніг до голови стає ла*ном
але в принципі тобі вже начхати
що і було на меті...
