Ми сонно грались коханням
По небу розсипались квіти
Так вперше неначе востаннє
Дорослі тепер немов діти
Далеко не видно вже неба
Тримаєш мене ти в темниці
Обіцянок нам вже не треба
Для тебе завжди таємниця
Тримати тебе немов долю
Просторий,мов хата без вікон
Вільний легкий наче поле
Та треба назавжди летіти
Як можна так тихо на пристані
Рахуючи хвилі завмерти
Та наше кохання на відстані
Приречене скоро померти
Кохання--не рейсовий потяг
Чого на дорозі не знайдеш
По розкладу поїзд не ходить
Не знаєш в який вагон сядеш
Вона --королева у Римі
Її там усі поважають
А він то художник незримий
Його тут ніхто не пізнає
Кохання то сітка колюча
Як любиш,табе вже не люблять
Кохання--то доля болюча
Воно нас коли-небуть згубить
Уже розійшлись всі дороги
Любов*ю розум уюитий
Кохання кордонних порогів
Мало не довго прожити...
